Мій нігільґевальтизм

13 grudnia 2010

 

Мені сверхсвободи. Ніякої влади над собою, а лише життя наче тризна. Без гаджетів, без майна.  Тоді я козацький ватажок на Курпіовщині.

Але мені і помсти і боротьби. Війни. Тоді я цар. Що я бачу? Я-співчутлива до жертв системи, я плачу над бідною бабусєю, що немає на лікування. Мене болять ії зморені працею руки і ії бідненька хата.  А я по лікті у крові. Так одночасно. Я скажений фюрер з нагаєм, моє мистецтво-тортури, фантазійний садизм, пити кров. США і Ватикан розбомблені, пограбувані, втягнуті в мою небезпечну рулетку. Я на забаві, вино л’ється наче кров, і пиво, пірушка. Я танцюю, і до мене приходят душі убитих, чорти і боги. Я божевільна і хмільна. Вальгалля і Рангарок. Остання вечеря, герці, мед, кісль, м’ясо.

Я несу волю, дику свободу, але ворогам я несу щось неймовірно жахливохо. І я ударниця. Мені би ходити по селах, брати від людей косу або молот і роботати. Будувати заводи. Я так люблю фізичний труд! Майже так, як люблю дратувати.

В мене моя система на все і мій хаос.

Ніхто ніколи не збагне мій бунт, може навіть не визна його бунтом. Нігілізм і ґевальт. Воля і вундерваффе. Ребелія й війна.