про земляків?

Імпотенція укрменшини у Польщи-не новина. Хоча я і сама зараз не знаю, як там у них, я рідко з ними балакаю, тому, що не люблю. Я би могла лише до них заговорити віршом І.Франка "Сідоглавому" і це було-б за все. Отже вони-американці з вусами, що стали жертвою полонізації. Можливо, я несправедлива, але справедливість не існує, це міф і казка. Бачили ви колись "козака" (оселедець та пишна сорочка), який вірить, що нас врятує краса (природа + нові косметикі, за які продаються наші дівчата), бог (десь чула, що сотворив нас на сміх) і Гана Монтана? Тут є. Перестали ходити в церкви святити ножі (це була би єдина причина, для якої  пішлаби я в церкву), стали ходити або приховані атеїсти, або ті, яки вірять, що навіть наші вороженьки-це природно добрі люди. Ні, я не турбуюся за церкву, отже я не визнаю влади ні Бога ні Чорта ні зазнайкуватих скептиків. Я схізматичка. А це все-просто характеристика людей, серед яких я жила. Ви їм не вірте- вони знають гарні слова, моди і зворушливі вірші, але не знають н.пр. імен наших політв"язнів.  Що визволяє людей? Бомба. А ще, можливо націонал-гомосексуалізм як противага для театральної, "західньо-світової" содомії (те, що влада не любить гоміків, не означає, що треба любити  Обаму). Зі збочень я ненавижу американського козацтва (бушменів)-більше навіть за Буша та Катерину ІІ і ансамбля "Пєрнач" (кресовий фестіваль для пжеків- там я їх бачила вперше). Це й суть націоналізму нігілістського. Ідеологічна боротьба має сенс: одні є вдоволені, що перемогли ворогів, а другі-що змогли вмерти за ідею. "Святі ікони не плачуть" хоч-б резав...але завжди є можливість контркультури в середині офіційної культури. І тоді церкви вибухають самі, так як пам"ятники кумирам.